Імунітет (від латинського immunitas– звільнення від чого-небудь) – природжена або придбана здатність макроорганізмів до захисту, специфічно спрямована проти будь-яких генів і чужеродних для нього агентів. Такими агентами є різноманітні клітини мікро- і макроорганізмів (а також змінені клітини особистого організму), і їх компоненти – білки, полісахариди, глікопротеїни, пептидоглікани, які проявляють властивості антигенів.
Розрізняють такі види імунітету: протимікробний, антитоксичний, антитрансплантаційний. В першому випадку він може бути спрямований проти вірусів, клітин бактерій, грибів або протозойних; в другому випадку – проти токсинів, які виробляються деякими бактеріями (Clostridiumbotulinum), рослинами (кліщовина), зміями (гадюка звичайна); в третьому випадку – проти чужорідних тканин при пересадці під час оперативного втручання (пересадка нирок, шкіри, кісткового мозку) або при переливанні крові. Імунітет функціонально направлений на знищення клітин і речовин, які генетично відрізняються від власних клітин організму.
Засновники імунології – науки про імунітет – І. Мечников і П. Ерліх (лауреати Нобелевської премії 1911г.). Розрізняють імунітет природний — природжений, або видовий і імунітет специфічний, або придбаний. По механізму дії розрізняють імунітет антибактеріальний і антивірусний.
Природний імунітет — це неприйнятність, яка обумовлена всією сукупністю біологічних особливостей, властивих тому або іншому вигляду істот і одержаних ними в процесі еволюції. Ця здатність є однією з видових генетичних ознак організму.
Придбаний імунітет — неприйнятність, яка формується в процесі індивідуального розвитку організму впродовж життя. Істотною особливістю імунітету є специфічність дії захисних пристосувань.
Придбаний імунітет може бути результатом перенесеної хвороби, і тоді він називається природно придбаним або пост інфекційним. Якщо ж імунітет виникає при введенні в організм живих або убитих мікробів (вакцин), продуктів їх життєдіяльності, він називається штучно придбаним або пост вакцинальним. Пост інфекційний імунітет може, зберігається тривалий час, іноді десятками років або навіть впродовж всього життя. Пост вакцинальний імунітет менш хороший. Він зберігається впродовж 5-7, максимум 10 років при щепленнях проти віспи і дифтерії, а при ін. захворюваннях впродовж 1-2 років.
Активно придбаним імунітетом називають неприйнятність, яка виникає після перенесеного захворювання або після штучного введення в організм речовин антигенної природи. При цій формі імунітету відбувається активна перебудова захисних систем і функцій організму. Кров, лімфа і тканини такого організму містять велику кількість антитіл і набувають здатності згубно діяти на мікроби або нейтралізувати їх отруєні продукти. При активно придбаному імунітеті змінюється клітинна реактивність, а саме підвищується фагоцитозна активність.
Пасивний імунітет виникає в результаті введення в сприйнятливий організм готових захисних чинників (антитіл), узятих у іншого — імунного — організму. Пасивно придбаний імунітет, на відміну від активного імунітету, виникає дуже швидко, але зберігається не довго, в середньому 15-20 днів, тобто поки з організму не зникне введена сироватка.
Після перенесеного захворювання організм, як правило, звільняється від збудників хвороби, зберігаючи при цьому стан неприйнятності — такий імунітет називається стерильним. Але при деяких інфекціях (туберкульозі, сифілісі, малярії) імунітет зберігається, поки в організмі присутній збудник хвороби. Такий імунітет називається нестерильним.
Антимікробним називається імунітет, при якому захисні реакції організму здійснюють безпосередню дію на мікроб, вбиваючи його або затримуючи процеси його розмноження.
При антитоксичному імунітеті захисна дія направлена на знешкодження продуктів мікроба (при дифтерії і ін.).
Формування і підтримка придбаного специфічного імунітету здійснюється імунною системою організму. При контакті з антигенами імунна система здатна давати різні форми імунної відповіді, а саме утворення циркулюючих з кров’ю антитіл.
Антитіла — це особливі глобуліни гамми, які мають захисні властивості, які утворюються під дією антигенів. Найголовнішою здатністю антигенів є їх здатність специфічно реагувати з антигенами, які викликали їх появу.
Антигени — це чужорідні для організму складні органічні речовини (білки, нуклєотіди, ліпіди, полісахариди і ін.), які при введенні в організм викликають в ньому утворення антитіл і укріплюють його імунологічну реактивність.
Антитіла ділять на нормальні і імунні. Імунні антитіла виникають в процесі хвороби або в результаті штучного введення в організм мікробів, їх продуктів життєдіяльності, а також складних органічних сполук, наприклад, білків, полісахаридів, нуклеотідів, здатних індукувати в організмі утворення антитіл. Існують антитіла, здатні нейтралізувати токсини мікробів (антитоксини), викликати їх лізис (лізини), склеювання (аглютини) і т.д. Нормальними антитілами називають глобуліни, які виявляють в сироватці людей і тварин, коли не вдається встановити їх попереднього контакту з антигенами. На відміну від імунних антитіл, нормальні антитіла виявляються в невеликих кількостях, вони мають слабку активність і менш виражену специфічність.